Темна ніч іде а в його очах росте пітьма
Його ніхто, ніде не чекає й місто накрила тиша скляна
Круком він вилетів за ворота й полетів за ліса та поля
До млину старого що на болотах приховає від очей небеса
Вогнище склав перейшов на мову стару
Душу піймав і її вже тягне в пітьму

Дитя, зачекай, зі знайомої стежки не повертай
У білий туман до вогню не рушай
І біля багаття зорі не чекай
Слова чаклуна оминай
І двері млину не відчиняй
У серці своєму світло тримай

Її душу тягне він знов але страх спинив густий туман
Вона відчуває як стигне кров а шлях її вишитий з оман
Вовк її за собою веде але він мариться білим конем
Вона бачить хлопця перед собою, що зве її сісти перед теплим вогнем

Морок навів, лишилось дізнатись ім’я
Але жертва повинна його назвати йому сама

Дитя, зачекай, зі знайомої стежки не повертай
У білий туман до вогню не рушай
І біля багаття зорі не чекай
Слова чаклуна оминай
І двері млину не відчиняй
У серці своєму світло тримай